Трудова біографія Миколи Школяренка почалася на шахті №3 «Нововолинська». Через місяць він стає бригадиром. Здали об’єкт – перебралися в чергову новобудову. В 1959 році переселяється в Червоноград. І стали віхами в його біографії шахти №1, №3, №4, всюди він – передовий бригадир.
В їх сімейному архіві зберігаються декілька пожовклих від часу екземплярів газети «Гірник». Уявіть собі: ще в 1961 році цей фотопортрет уже знаменитого бригадира вибійників ставили на чільне місце першої газетної полоси. Куди тоді ставили лише Микиту Сергійовича Хрущова.Школяренко став одним із перших в «Укрзахідвугіллі», хто за методом Сергія Іларіоновича Воротникова (Луганщина, шахта ім. Косіора) замість змінних створив комплексну добову бригаду робочих очисного забою. Він до цих пір в деталях пам’ятає, як вони обговорювали переваги нової організації праці на нарадах у Києві та Москві, як зустрічались там з І.І. Стрільченком, В.Г. Мурзенком, з тим же Воротніковим, іншими іменитими гірниками. Заговорили і про нього.
Серпень 1963 року. Газети, радіо повідомляють: бригада М.С. Школяренка з шахти №3 «Великомостівська» комбайном «Донбас» видобула 32,733 тонн вугілля за місяць. Досягнуто найвищу в галузі продуктивність праці – 23 тонни на одного члена бригади за зміну. Є рекорд! Привітання з перемогою – від найвищого керівництва.
З іменем Школяренка пов’язані також славетні імена як Григорій Михайлович Сирота, Володимир Мефодійович Грибун, Сергій Євсейович Руденко, Анатолій Андрійович Акімов, котрі отримали звання героїв.
Микола Сергійович нагородами і званнями не обділений. Має орден Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, звання «Заслужений шахтар України», «Почесний шахтар СРСР», медалі ВДНХ СРСР, Грамоту Президіуму Верховної Ради СРСР, галузеві знаки і т.д. Як ніхто інший він був гідним найвищого звання. Не один раз розглядалася його кандидатура на Героя Соцпраці. І відхиляли: він же в Бутирці сидів.
Сини Миколи Сергійовича Андрій і Сергій працювали в його бригаді, і бригаду він здав Сергієві. Тепер і внук у дідовому колективі.
Напередодні ювілею відомого шахтаря завітали його побратими по вугіллю, аби поділитися спогадами про славні часи, коли кожен з них працював пліч-о-пліч із знаним бригадиром вуглевидобувників, Миколою Сергійовичем Школяренко.
Петро Тарас, – колишній гірничий робітник очисного забою, ланковий шахти «Відродження» (колишня №4 «Великомостівська)
- У бригаді Школяренка я працював з 1972 року. Двадцять років поспіль гірники видавали на-гора 2-2,5 тис. тонн вугілля щодоби. Наша дільниця була бойова в плані вуглевидобутку (на той час на шахті було 6 дільниць). І цю ударну працю вміло організовував бригадир – Микола Школяренко. Він любив свою справу і знав її досконало. Вірив і поважав гірників. Шахтарі цінили його прагнення, розуміло його з півслова.
Василь Бенько, – бригадир дільниці №4 шахти «Відродження», заслужений шахтар України
- До Миколи Школяренка в бригаду я потрапив за порадою свого тестя (на той час я працював водієм і був далекий від шахтарської праці). Мені пощастило, що моїм вчителем був саме він. В бригаді панували дисципліна, порядок, взаєморозуміння. Одним словом, сила колективу була в його єдності. Вміли шахтарі працювати, вміли й відпочивати – поїздки по гриби, театр. Не єдиним вугіллям ми жили.
Перегортаючи сторінки своєї праці, розумію, що якби не відомий бригадир, то й я не став би бригадиром. А династія Школяренків продовжується – з нами працює його онук Максим. І хоча добове навантаження значно зменшилося (1700-1800 тонн), однак марку школяренківців тримаємо.
Ігор Тарас, – пенсіонер, колишній електрослюсар шахти «Відродження».
- Пройшов всі щаблі на шахті – від електрослюсаря до комбайнера. І все це на одній дільниці в бригаді Миколи Школяренка. Досвідчений шахтар привчав гірників до порядку і дисципліни. Нам, молодим тоді шахтарям, завжди підставляв своє могутнє плече бригадира. Він завжди був першим на небезпечних ділянках, а нам казав: «Шахта не любить безпечних».