(Фрагменти історії)
30 травня 1909 року у Сокалі сталася знаменна подія – урочисто освятили греко-католицьку церкву Верховних Апостолів Петра і Павла. Отож, у 2014-му вона святкує 105-ліття. Поважна дата!
Навіть у радянські часи, щоправда з вимушеним переходом на православ’я, ця культова споруда залишалася діючою церквою округи, яку відвідувало й чимало мешканців Червонограда. Тут вони потайки брали шлюб, хрестили дітей, святили великодній кошик та йорданську воду, молилися на Богослужіннях.
А як все починалося?..
Наприкінці XIX – XX століття у Сокалі було заплановано побудувати церкву, яка б вміщувала велику кількість вірних. Нею мав стати соборний храм Верховних Апостолів Петра і Павла. Це будівництво зініціював о. Олександр Зубрицький, який трудився на парафії протягом 1878-1887 років. Його одностайно підтримав парох о. Микола Роздільський, що очолював парафію у 1879-1896 роках, та міщани Сокаля.
З приходом до Сокаля о. Ореста Чеховича, який тут душпастирював у 1898-1902 роках, під будівництво церкви придбали земельну ділянку по вулиці Львівській (тепер – вулиця Митрополита Андрея Шептицького) вартістю 15 тисяч крон.
Проект церкви розробив львівський архітектор В. Нагірний. Спочатку вона мала бути з одним куполом, а її посвячення планували здійснити у празник Зіслання Святого Духа. Однак раптово помер о. Орест Чехович. Тому його справу продовжили отці Микола Кишкевич і Василь Левицький, які мали дещо інше уявлення про майбутній храм. Вони вирішили змінити проект на більшу церкву, зокрема, побудувати її трикупольною, яка, власне, і тепер величається у Сокалі.
1 червня 1904 року розпочали копати фундамент (робота тривала 14 днів), а вже 2 липня цього ж року отець-митрат Василь Левицький освятив наріжний камінь.
Наприкінці 1905 року спорудили мури церкви. Будівельні матеріали безкоштовно звозили селяни з Ількович, Скомороха, Горбкова, Завишня, Конотіп, Поториці, Теляжа… Металеву баню і всі три хрести виготовив Іван Комарчевський, частину дерев’яної бані – Антін Шалєр, куполи міддю покрив Йосиф Полєр, двері і вікна виготовив Ілля Багрій. (Усі – міщани Сокаля).
Коли дійшло до позолочення хрестів, то чимало міщанок віддали на це золоті дукати зі своїх намист та інші прикраси.
26 червня 1907 року відбулося посвячення головного хреста на великому куполі церкви, а 3 листопада посвячено два інших хрести на менших куполах.
Довжина храму становить 52 метри, ширина – 26 метрів, а висота – 46 метрів. Тоді він став найбільшим на Сокальщині.
1909 року особистим розпорядженням австро-угорського імператора Франца-Йосифа I надано дозвіл назвати церкву іменем Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. Імператор також виділив, як пожертву, 4 тисячі крон зі своєї скарбниці. А весь кошторис робіт на цей рік становив 240 тисяч крон. Здебільшого це були пожертви парафіян (і не тільки зі Сокаля). Так, наприклад, збір коштів організовував Кристинопільський монастир отців-василіан.
Перед освяченням, 28 травня 1909 року, відбулося урочисте перенесення образу Святого Апостола Петра, як дарунок отців-василіан Кристинопільського монастиря новозбудованому храму.
Урочисте посвячення церкви розпочалося 30 травня 1909 року о 7.30 ранку. Зі всіх вулиць міста і навколишніх сіл до новозбудованої церкви поспішали процесії. Парафіяни і гості заповнили весь храм і церковне подвір’я, прилеглі території. За деякими джерелами, зібралося понад 20 тисяч люду. Привітати прийшли римо-католицькі священики зі своєю паствою, навіть місцевий равин і сповідники іудаїзму. Всі щиро раділи цій події.
Після посвячення престолу і церкви Преосвященнішим Костянтином Чеховичем розпочалася Архирейська Літургія. Проповідь виголосив отець-ігумен Кристинопільського василіанського монастиря Святого Юра – Онуфрій Бурдяк.
13 липня цього ж року Святіший Отець Папа Римський Пій X видав грамоту для церкви з письмовим підтвердженням Апостольського благословення на вічне уділення цьому престолу відпустів за душі, терплячі в чистилищі.
При храмі почали діяти церковні братства, Апостольство молитви, молодіжні товариства та організації, дитяча катехитична школа (з дітьми багато займалися сестри – служебниці); також на кошти пастви здійснювалися поточні ремонти, розписи, придбання церковного утвару. Змінювалися покоління священиків, і кожний з них докладав чимало зусиль до розвою парафії. У різні часи тут правили отці Іван Кашубинський , Йосиф Маринович, Антон Твердохліб, Омелян Гнатковський, Іван Волосянський, Григорій Кулинич та інші.
У 1931 році єпископ Йосафат Коциловський призначив адміністратором храму о. Степана Ничая, який також багато і плідно трудився на пастирській ниві.
Вранці 1 листопада 1932 року над церквою піднесли синьо-жовтий прапор. І опісля таке повторялося щороку у день проголошення ЗУНР чи на храмове свято Петра і Павла.
12 липня 1936 року відбувся візит єпископа Йосафата Коциловського у супроводі 30 священиків. На нього зібралося 30 тисяч вірних.
Церкві довелося пережити лихоліття Першої і Другої світових воєн…
Після Львівського псевдособору 1946 року сокальська церква Святих Апостолів Петра і Павла змушена була перейти на православ’я, під юрисдикцію РПЦ. Однак у підпіллі таки залишалася УГКЦ.
З 1939 по 1950 рік Сокальщина зазнала величезних людських втрат. Тут спрацювало багато чинників, передусім – війна. Але вже й опісля радянська влада заарештовувала греко-католицьких священиків і відправляла у Сибір на заслання. Був заарештований і вивезений разом з родиною у Кемеровську область священик церкви Петра і Павла о. Михайло Воробій, який до того тривалий час очолював парафію у с. Добрячин. Плебанію, де проживали священики разом зі сім’ями, радянська влада відібрала. Дехто з душпастирів помер по дорозі на заслання. Така доля спіткала й о. Степана Ничая. А ті, що залишилися, діяли у підпіллі.
Та все ж церква залишалася діючою і навіть деякий час єдиною у так званій прикордонній зоні №1, обмеженій для відвідин мешканцями інших територій.
У 1990 році волею парафіян восторжествувала історична справедливість: храм Святих Апостолів Петра і Павла м. Сокаля повернувся у лоно УГКЦ, яка щойно виходила з «катакомб».
З цього часу починається вже новий етап історії сокальської церкви. Зокрема тут побувала Туринська плащаниця, відбувся Другий з’їзд християнської молоді Сокальщини, у 2009 році урочисто пройшло святкування 100-літнього ювілею храму.
Тут часто відправляє Архирейські Літургії Преосвященніший Михаїл Колтун, очільник Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.
Парафіяни церкви радо вітали у стінах храму Главу УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука. І приємно, що багато молодих священиків отримали тут свячення…
У 1993 році адміністратором церкви призначено о. Ярослава Кащука. Тепер вона належить до Сокальського деканату (власне, є його храмом-собором) Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.
Тарас ЛЕХМАН.