Павло ОВЧІННІКОВ, директор шахти “Відродження”, заслужений шахтар України:
- Познайомилися ми з Сергієм Руденком у 1974 році в Дніпропетровському гірничому інституті. Ми, два земляки, були студентами престижного вузу. Відразу відмітив, що Сергій – людина щира, пряма, відкрита та надійна. Так склалася доля, що крокуємо по життю поруч і за сорок років, що спілкуємось, він не втратив цих якостей.
З середини 80-х років минулого вже сторіччя ми працювали на одній шахті. Спочатку на різних вуглевидобувних дільницях, потім на одній, поступово набиралися досвіду, отримували свої виробничі уроки, долали кар’єрні сходинки. Завжди підтримували міцні товариські стосунки: тут і спільні студентські роки, і схожість поглядів на життя, і, зрештою, особиста приязнь. Коли я очолив колектив шахти № 4 “Великомостівська”, Сергій Євсейович став начальником дільниці з видобутку вугілля.
На початку 2000-х на шахту для експлуатації у лаві № 304 нам дали новий комплекс 1К101 УД. Відпрацьовувала лаву дільниця Руденка. Відразу стало зрозуміло, що цей тип техніки конструктивно не підходить для використання в місцевих гірничо-геологічних умовах, але якщо комплекс вже купили, треба ним відробляти лаву. Як говориться, ми у цій лаві просто жили. Поломки, простої, на зміну йшли не завжди з настроєм… Додайте до цього ще й постійні затримки з виплатою зарплати. Багато хто з шахтарів опустив руки, почали переводитися на інші шахти. Ось тут і проявився справжній характер Сергія Руденка, його вміння вперто йти до мети і організувати свій колектив. По 2-3 зміни у лаві, а інколи по кілька діб, він особистим прикладом не давав зневіритися гірникам. У такому режимі він жив кілька років. Усім у лаві працювалося впевненіше, адже бачили, що начальник разом з колективом, разом з робітниками переживає усі негаразди і радіє кожній тонні, що йде на-гора. І зрештою навантаження на лаву досягло 1000 тонн на добу – відмінний результат! – і увесь стовп було відпрацьовано. Згодом були нагороди, багато гірників стали кавалерами шахтарських відзнак, а Сергій Руденко у 2004 році – заслуженим шахтарем України, за три роки – Героєм України. Притому не зазнався, немає в ньому зверхності, охоче спілкується з колегами і відкритий для усіх. Якщо така людина, як Руденко, матиме можливість зробити добро для свого рідного краю, він нею скористається. Просто не зможе інакше-характер у нього такий.
Фото Олександра ХАРЛАМОВА