У давнину на Чистий четвер припадав Нявський або Мертвецький Великдень. На Поліссі його ще називали Жильним.
Після Страсної відправи у церквах люди, прийшовши додому, влаштовували своєрідну Тайну Вечерю. Вона чимось нагадувала Багату кутю. Все це символізувало спільну вечерю з померлими родичами. Звідси й назва – Мертвецький Великдень.
За повір’ям, Бог тричі на рік відпускає праведні душі з того світу – коли колоситься жито (в язичництві – свято русалок, Русалії; у деяких регіонах їх називали нявками), на Спаса і в Чистий четвер, по закінченню Страсної відправи. Перед Великоднем протягом трьох днів – від четверга до неділі – вони перебувають у полях. А за три дні до Пасхи справляють свій Мертвецький Великдень.
У цей час душі покійників не бояться ні хреста, ні молитви, вони стають вельми агресивними, готові задушити першу ж зустрічну людину. Єдине спасіння – обмитися у Чистий четвер свяченою водою.
Відтак увечері на Нявський Великдень усі мерці за покликом третього дзвону встають з гробів і йдуть до церкви. Тут на них чекають священики, які також померли. Після відповідної проповіді відкриваються двері храму і всі заходять на Службу Божу. Біля вівтаря мають стояти небіжчики-діти і тримати в руках крашанки, набиті клоччям. Коли ж проспівають треті півні, всі розходяться по могилах.
Серед народу існувало безліч легенд і переказів на цю тему. Основний їх сюжет – якщо зустрітися з мертвими душами, то не оминути лиха.
Однак, це лишень повір’я…
Підготував Тарас ЛЕХМАН.