Від недавньої поїздки в зону АТО, вже 37-ї (!) для ГО “Автомайдан Червоноград”, враженнями діляться волонтери Володимир Олійник і Андрій Шевчук.
Для Андрія, працівника мехцеху шахти “Червоноградська”, – це перша поїздка на Схід, у зону бойових дій. Саме там, серед бійців, фактично за два кроки від лінії фронту, 13 листопада хлопець зустрів свій 21 день народження. І дуже щасливий від того, що привітав його з уродинами священик Володимир Ващук, який на той час ніс там капеланську службу, а минулого тижня вже повернувся у рідне місто, у свою парафію Пресвятої Богородиці Владичиці України.
46-річний Володимир Олійник, колишній кріпильник шахти “Лісова”, а нині пенсіонер, вже не раз бував у зоні АТО, тож може порівняти, що там змінилося за два роки. З цього, власне, і почали розповідь автомайданівці.
Володимир ОЛІЙНИК:
- У 2014 році наші війська більше нагадували партизанські з`єднання, а тепер мають чіткі ознаки військових формувань. На початку війни хлопці були вдягнені хто в що, а зараз ходять в одностроях, це їх навіть до певної міри дисциплінує. Солдати – переважно контрактники. Серед них чимало фанатично відданих Батьківщині. Ми познайомилися з одним командиром роти. Олександр – молодий хлопець, мобілізований як молодший лейтенант запасу, напевне, після закінчення вузу. Має непогану зарплату, отримує бойові, але всі свої кошти тратить на свій військовий підрозділ. Купує засоби хімії, засоби гігієни, різні батарейки, інші необхідні речі… Мені прикро чути розмови, мовляв, офіцери наживаються, бо ми бачили зовсім інші речі – коли офіцер віддає останнє для побратимів. Це вражає. Таких бійців побачили в 14 бригаді. Коли вони тільки зайшли у Станицю Луганську – сепаратисти одразу відчули, що прийшла бойова бригада. Це колишня розформована 51 бригада з Володимира-Волинського, яку незаслужено облили брудом ті, хто не бачив війни, не нюхав пороху. Сподіваємось, що справедливість колись буде відновлена і всім бійцям підрозділу буде повернуте чесне ім`я.
За Станицею Луганською, біля моста, стоять прикордонники. Один з них – кадровий військовий, з Луганського прикордонного загону. Він залишив все своє майно фактично на розграбування, взяв службового пса, табельну зброю і вийшов на українську територію. Серед прикордонників багато луганських хлопців, які прийшли на службу вже після початку війни, місцеві, всі російськомовні, але – українські патріоти. Нам потрібні ті люди! Я завжди кажу: дуже легко бути патріотом в теплій хаті у Львівській області, а коли ти залишаєш на пограбування сепаратистам свій дім, нажите роками майно і йдеш на українську територію – це вже зовсім інший рівень патріотизму…
Андрій ШЕВЧУК:
- Мене вразило, що там, на Сході, люди говорять по-російськи, але наприкінці розмови з нами намагалися хоч слово сказати по-українськи, наприклад, “дякую”, “прошу”. Вони вчаться української, хочуть її знати, і це добрий знак.
Основні потреби в харчуванні армія задовольняє, але, як завжди, хлопці хочуть чогось смачного, домашнього. Черговий раз ми привезли вареники – їх наліпили учні гірничо-будівельного ліцею, ЧНВК №13 із Соснівки – майже шість тисяч штук! Мені «ВКонтакті» хлопці дякували за вареники. Відчули запах дому, смак домашньої їжі. Дуже задоволені і хочуть зустрітися з дівчатами, які їх ліпили, подякувати особисто.
Завезли, як і раніше, старі матраци, щоб хлопцям було тепліше спати, одіяла, намагаємося полегшити їх побут. Потрібен будівельний матеріал, плівка, монтажна піна для утеплення, засоби гігієни – такі от прості речі.
Володимир ОЛІЙНИК:
- А ще знаєте, чим я був вражений? Нам замовили військову форму, і серед усіх – два комплекти жіночої форми 44 розміру! І ці тендітні дівчата, ці дюймовочки служать в стрілецькій роті! Ми форму привезли, але їх не бачили, бо нас туди навіть близько не підпустили.
Автомайданівці переконані: їх волонтерські поїздки на Схід, те, що переселенці з окупованих територій зараз живуть на західних теренах, допомагає громадянам України, які протягом 25 років були роз`єднані ментально, духовно, більше пізнати одне одного. Від людини до людини – це найщиріший і найпростіший варіант порозуміння.
Записала Світлана ТВЕРІТНЄВА.
За матеріалами газети «Новини Прибужжя»