…Ось і минули Різдвяні свята з колядками та щедрівками, вертепними дійствами, з дідухом, ялинкою та Меланчиною Козою. І хоч до Стрітення вітаємося «Христос Рождається!», все ж селяни налаштовані до буденних справ. Утім, вони повсякчас сповнені нагальними турботами.
Про завершення різдвяних святок свідчить день у церковному календарі – Собор Івана Хрестителя, Предтечі (20 січня). У народі поширилась приповідка: «Прийшов Іван Предтеча, забрав свята на плечі, поніс їх аж до Риму, а принесе на наступну зиму».
У давніші часи навіть влаштовували проводи Різдвяних свят, але не з таким вже щедрим застіллям, як, скажімо, на Різдво, Василія чи Йордан. Ходили один до одного в гості. А якщо щось залишилося зі святкового столу, то віддавали нужденним, частували їх. Також прибирали у хаті, прали білизну.
Наступний день після Собору Івана Хрестителя називають і народі Пів-Івана або Полуівана (21 січня). Він завжди припадає на той самий день, що й Різдво Христове.
З цього часу починалися «жіночі вечорниці». Жінки зносили до хати пральні снасті. А про початок вечорниць сповіщало таке обрядове дійство: молодиці з прикрашеними паперовими квітами та кольоровими стрічками прядильними гребенями ходили від хати до хати, домовлялися, коли і в кого будуть по черзі збиратися «на посиденьки». Зимовими вечорами пряли, ткали, вишивали і, звісно, пісень співали… Так тривало аж до початку весняних польових робіт.
Діти на Полуівана «проганяли» з хати кутю: «Іди, кутя, із покуття…».
Справді, Різдвяні свята об’єднують усю сім’ю, родину. Адже активними учасниками дійств є усі: і наймолодші, і найстарші. У кожного своя роль…
Підготував Тарас ЛЕХМАН.