Промислова будівля у межах Червонограда – це єдиний спомин, що залишився про шахту №1 “Червоноградська”, яка вийшла на “пенсію” першою з львівської групи копалень. А між тим, починаючи з серпня 1961 року, коли шахта була здана у експлуатацію з проектною річною потужністю 600 тис. тонн, й липнем 1995-го, коли згорнуто усі гірничі роботи, №1 “Червоноградська” стала зосередженням трудових зусиль для тисяч гірників. Одним з них є шахтар-ветеран Михайло ДЬЯКОНОВ.
На шахту молодого юнака з дипломом Львівського гірничого технікуму приймав перший директор Афанасій Гнілицький – на дільницю ВіТБ гірничим майстром. Перша зарплата, згадує Михайло Іванович, була 130 карбованців -пристойні на той час гроші. За рік Дьяконов перейшов на ДШТ й у 1969-му вже був заступником начальника дільниці. Далі у трудовій – лише записи про керівні посади. У 1971-74 рр. – начальник дільниці підготовчих робіт.
- На моїй дільниці працювало вісім бригад. Найкращі показники були у колективів Броніслава Зайця, Віктора Логінова, Петра Федюка та Григорія Іванця. З техніки – один комбайн ШБМ-2 із заводським номером 7. За місяць бригада ним прокладала більше 200 м гірничих виробок. Якось на відпочинку довелося зустрітися з одним із конструкторів цього самого ШБМ, – згадує з усмішкою ветеран.-Той дізнався, що я шахтар і працюю на цій техніці й давай розпитувати: ну як? чи добрий комбайн? Я його не пошкодував: про недоліки розказав усе… Хоча й така техніка була, як-то кажуть, за щастя: решта бригад вели підземні магістралі буровибуховим способом.
А у 1975-му Дьяконову доручили вивести з числа відстаючих колектив вуглевидобувної дільниці №1. За місяць комплексом КМК-97 та комбайном 1К-101, призначеним для малопотужних пластів, піднімали щодоби на-гора 700-800 тонн вугілля. Працювали гірники першої “Червоноградської” в основному по Західно-Бузькому пласту, також очисні роботи велися по Межирічанському та Тонкому пластах. Шахта була заводнена, проте не дуже загазована.
Багато чого молодий начальник дільниці навчався у директора шахти Михайла Топіліна, який очолював колектив гірників у 1964-79рр.
- Порядна людина, вимогливий керівник, грамотний інженер, – згадує шахтар-ветеран. – Умів й завдання правильно поставити, й спитати суворо, коли щось йшло не так. У колективі виділяв наполегливих, тих, хто готовий був викладатися на всі “сто” заради результату. Недарма за його керівництва у 1975 році з надр першої “Червоноградської” піднято рекордні 895 тис. тонн твердого палива зольністю 27,4%. Дільниці тоді очолювали Василь Вітушинський, Сергій Нестерук та Микола Шипін, який за три роки очолив новозбудовану шахту №10 “Великомостівська”, нині “Степова”. На його запрошення на кілька років я “зрадив” першій “Червоноградській” – був начальником дільниці, потім головним технологом на “десятій”. Але згодом у 1983 році повернувся на рідну копальню – знову начальником дільниці, а потім став заступником директора з виробництва. Директором тоді був Анатолій Петров. У роботі були комбайни РКУ-10, КН-78, комплекс КМК-98. Видобувна дільниця Миколи Гринди працювала у тисячотонному режимі, колективи гірників під керівництвом Григорія Ковальчука та Богдана Голінчака давали по 800-900 тонн щодоби. Проте, у 90-х настали важкі часи для вугільної галузі Львівщини. Заборона видобутку палива безпосередньо під Червоноградом, де були сконцентровані найкращі запаси Західно-Бузького пласта, виявилась фатальною для шахти. Її вирішили ліквідувати. Частину шахтних полів приєднали до другої “Червоноградської”, а скіпи було видано на поверхню влітку 1995 року. За два роки до того Михайло Дьяконов покинув копальню: дивитися, як припинить роботу шахта, з якою пов’язані найкращі роки життя й незлічені години праці, не міг.
- Уся родина поважала ритм роботи Михайла Івановича, – підсумувала нашу розмову в гостинній оселі Дьяконових його дружина Галина Георгіївна. – Бувало, не бачили його вдома добами – по три зміни у шахті. Я розуміла важливість праці чоловіка, адже сама після закінчення Дніпропетровського гірничого інституту усе життя провела поряд з вугіллям: спочатку в будуправлінні, що здавало шахти №2,8 “Великомостівські”, потім у ВО “Укрзахідвугілля” – була заступником начальника Управління технічного контролю якості вугілля і стандартів. На пенсію ми вийшли майже одночасно. Аж не віриться, що вже стільки років минуло: ніби тільки-тільки раділи, коли на очах зростали копри, зводилися новобудови у Червонограді… Стільки обличь колег перед очима, стільки подій, що вже давно стали історією – історією, спільною для тисяч родин шахтарського Прибужжя.
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: (зверху) тоді начальник ДПР Михайло Дьяконов, 1971 рік; (знизу) вуглевидобувна ланка Петра Терефельського з бригади Івана Ливади видобувної дільниці №1 шахти №1 “Червоноградська” перед трудовою зміною, 1979 рік.