Чи можемо уявити Великдень без писанки?.. Звісно, що ні! Вона – яскравий взірець традиційної художньої творчості. Кожний етнографічний регіон України має свої специфічні орнаментальні мотиви, гаму кольорів цього великоднього атрибуту.
Загалом орнаментовані курячі яйця використовувалися як оберегові символи (насамперед – знаки на них) під час святкувань зустрічі весни, у поховальних обрядах. Адже ще за дохристиянських (язичницьких) часів яйце вважалося основою життя, моделлю Всесвіту. Трипільці клали їх у могили покійних.
Поступово втрачаючи суто магічне вмотивування, писанка набула здебільшого естетичного значення. Хоча, почасти, їх кладуть і тепер на могили померлих, зокрема дітей. Звісно, роблять це у свято Воскресіння Христового. Доводилось мені бачити писанки на могилах діточок на цвинтарях у селах Добрячин, Реклинець Сокальського району. Краще не бачити! Хай живуть, не хворіють і не помирають діточки!
Особливі традиції писанкарства побутували й у нас на Сокальщині. Ще наприкінці XIX століття їх ретельно досліджував український вчений Мирон Кордуба (1876-1947 рр.), а в науковому збірнику “Матеріали до українсько-руської етнології” (Львів, 1899 р.) надрукував статтю “Писанки на Галицькій Волині”. Тепер ця друкована праця не є бібліографічною рідкістю. Вона перевидавалася в наш час, можна “надибати” на неї й в Інтернеті.
З-поміж іншого, об’єктом зацікавлення вченого стали традиції писанкарства у селах Добрячин, Борятин, Стенятин, Хлівчани, які тепер належать до Сокальського району. У своїй статті Мирон Кордуба насамперед завдячує пароху с. Добрячин о. Олександрові Лаврецькому (його могила і тепер зберігається на території Добрячинського кладовища) за зібраний і наданий ним багатий етнографічний матеріал.
Ось кілька фрагментів статті (цитуємо недослівно):
- У селі Добрячин дівчата беруться за написання писанок кожна сама у хаті, щоб ніхто не підглядав, не врік (не зурочив), бо тоді писанка не вдасться. (Коментар: На мою думку, якщо ти, дівчино, вправна майстриня, то писанка завжди вдасться. Чекав би від тебе подарунка… – М. Л.).
- Магічним є час написання. Починають писати у другій половині Великого Посту, а завершують у різний час: і в Чистий Четвер, й у Великодню Суботу. Пишуть якомога більше писанок, щоб було що дарувати (с. Добрячин), чим більше писанок — тим міцніше здоров’я (с. Борятин). Став поширеним переказ: одна дівчина протягом дня написала сорок (!) писанок і зцілилася від невиліковної недуги. (Цей переказ записаний мною. – М. Л.).
- У Добрячині, Борятині, Стенятині та Хлівчанах дівчата дарують парубкам писанки на другий день Великодніх свят (обливаний понеділок), щоб таким чином відкупитися від обливання водою.
- Бувало, що в орендаря (мав ключі від церкви) на сам Векликдень дуже плакали-вередували діти, бо хотіли писанок. Він доти не відкривав церкву, допоки його дітей не обдарували писанками. Звісно, писанкарі не скупилися. (Переказ записав Мирон Кордуба у с. Хлівчани).
У своєму дослідженні Мирон Кордуба класифікує писанки Сокальщини за орнаментами. Серед ключових визначив такі:
- Геометричний (крапки, решето, куточки, клинця, вітрячки, кошики, драбинки тощо).
- Рослинний (рожі, смерічки, яблука, виноград, барвінок…).
- Звіриний (баранячі ріжки, курячі, гусячі, качині лапки, метелики, павуки та ін.).
До речі, класифікація, запропонована Мироном Кордубою, лягла в основу подальшої класифікації орнаментальних знаків писанок.
…Із традицій минулого дотепер мало що збереглося. Не кожен сучасний писанкар зможе відтворити давні орнаменти, палітру кольорів Сокальщини. Принагідно: Мирон Кордуба ілюстрував свою наукову статтю багатьма малюнками. Тільки вивчай, переймай досвід, зберігай та розвивай традиції. Все ж, добре, що такі ентузіасти не перевелися, про що свідчать численні виставки. Більше того, свої знання, таємниці майстерності вони залюбки передають молоді, дітям. Сучасні писанки Сокальщини є й у колекції Музею писанкарства ім. Тараса Городецького (м. Червоноград).
Маркіян ЛЕХМАН,
слухач МАЛіЖу