Збірка віршів члена Української асоціації письменників Людмили Ржегак “Лети, літай, Любові Птах!” (Червоноград: ФОП Панасюк Р.Т.; Додаток до газети “Літературний Червоноград”, 2017. – 64 с.) – своєрідний підсумок, відображений у художньому слові, прожитого автором, осмислення сутності людського буття на грішній землі (насправді, земля — свята, це ми — грішні; так визнає автор у розмовах з читачами) й одвічне запитання: “А що там, у Вічності?..”. Поетесу неабияк болить серце за долю України, рідного Червонограда, у якому прожила вже майже півстоліття, Лесиного краю — благословенної Волині, Ковельщини, де Людмила Ржегак народилася, провела важкі дитячі роки воєнного лихоліття, юність, звідки, ступивши за поріг батьківської хати, пішла у доросле життя. У своїх творах (не тільки у рецензованій збірці, а й у двох десятках попередніх) ніколи не залишає поза увагою сущих проблем, особливо тепер, коли війна на Сході України, по-материнськи вболіває за долю бійців — учасників АТО.
Нам так бракує Любові, елементарної уваги один до одного та поваги, доброзичливості, ввічливості з боку молодшого покоління до старшого, дітей до батьків.
“Лети, літай Любові Птах,
По всіх усюдах, по світах,
Рятуй, спасай серця жорстокі.
Як русла рік гірські потоки…”.
І, наче заклик, звучить рядок:
“Хай окриля нас ПТАХ ЛЮБОВІ!”.
Слово “Любов” часто зустрічається у її віршах:
“Життя — це поступу вітрила,
Людської долі глибина,
Наснаги і ЛЮБОВІ крила,
Краси бездонна таїна…”.
Бо “Любов прекрасна”! (Назва розділу).
На жаль, часто трапляється у нашому суспільстві, що через гарячковість, надмірну зайнятість особистим життям, молодь нехтує старшими, навіть нехтує батьками, позбавляє їх опіки, турботи. І ті, наче опиняються над прірвою життя, нікому не потрібні. Але ж і молодь колись зістареться… Варто замислитись! Та найгірше, коли у ставленні до батьків проявляється тільки корисливість. Це вже окремий лейтмотив віршів Людмили Ржегак, багато чого й приховано у рядках…
“На добре слово не скупіться,
Допоки матінка жива,
Прийдіть до неї, щиро посміхніться,
Вона завжди, завжди права”.
У багатьох віршах (принаймні, останніх років) Людмили Ржегак — безпощадна битва Добра зі злом. Часом її поезія видається “конфліктною”. Та все ж, вона завжди шукає компромісу, насамперед просить розуміння, поваги, співчутливого ставлення до ближнього. Автор таки тяжіє до прекрасного, духовності, мистецтва, прагне відтворити всю гармонію Природи. Про її оптимізм (попри те, що соціально загострені теми — кредо творчості Людмили Ржегак) свідчить розділ “Славлю життя”.
Щемливо звучать рядки, присвячені пам’яті чоловіка — Володимира Будриги (уже другий рік, як відійшов у Вічність):
“Є спомини, як ранки ясні,
Немов надії голубі,
Зворушливі, легкі, прекрасні…
І є — присвячені тобі”.
Його світлій пам’яті присвячено розділ “У храмі серця”. І знову ж: “Любов — це храм серця”. Цей рядок, мабуть, міг би стати епіграфом до збірки.
Цілком резонно Людмила Ржегак подала до нового видання декілька фотографій з сімейного альбому, що наче підкреслює особливість відчуттів і споминів про прожите, нотні тексти, адже на її вірші композиторами створено чимало пісень. Внучка поетеси — художниця Аліна Бердник блискуче виконала дизайн обкладинки.
Отже, нехай Птах Любові приносить усім радість, щастя, повагу, Любов!
Тарас ЛЕХМАН, журналіст, м. Червоноград