У своїх другій і третій збірках віршів – “Плете весна віночок” та “Несу в долонях сонечко”, адресованих дітям, як і в першій – “На крилі дитячих мрій” поетеса з Червонограда Марія Магдзяк розповідає про загадкові явища природи, звіряток і птахів, що проживають поряд з людиною, вчить дітей любити природу, адже ми є невід’ємною її часткою.
Часом поезія авторки озивається болем (мова не тільки про вірші, що ввійшли до збірок), залишаючись у своїй суті правдивою і прекрасною. До неї приходиш з довірою, бо вона просвітлює, вчить любити і цінувати життя. Сердечна непідкупна правда в рядках вірша “До Бога”:
Я кожну Божу днину
До Господа молюсь,
Щоб нам зберіг єдину
Україну-Русь.
І щоб з мого серденька
Розвіяв тугу-сум,
Щоб батько мій і ненька
Не мали гірких дум.
Вони звучать, як щира дитяча молитва за Україну, батька й неньку.
У передмові до збірки “Несу в долонях сонечко” член Української асоціації письменників Людмила Ржегак пише про Марію Магдзяк: “…добре знає, що дітям треба відкрити світ не нав’язливо, а з любов’ю, щирим серцем, добрими намірами. І не просто говорити про речі, які оточують нас, а знаходити і лагідні слова, і цікаві порівняння, і веселі нотки, і спокійний тембр голосу…”:
Дзвіночки мелодійні
Всміхнулися: дзень-дзень…
Мов птах, крилатий вітер
Вітає новий день.
Про себе Марія Магдзяк оповідає: “Люблю дітей! Маю двох онуків. Залюбки заглядаю в дитинство. Постійно прагну вдосконалення, шукаю свій стиль. Вірю в те, що буде закладено в дитину спочатку, з тим вона житиме далі; що посієш — те й пожнеш”. Вона завжди працює на повну міру свого таланту, залишаючись душевно чистою і перед собою, і перед маленьким читачем:
Вчіться, діточки, радіти
Першим крокам на землі,
Трепетанню листя й гілки,
І прильоту журавлів…
Марія Магдзяк разом з юним читачем мандрує казковим дивосвітом дитинства, де “зацвіла веселка в небі”, “грає водоспадом високих гір вода”, “Киця Бровчику шептала”, “сизий жайвір з піднебесся пісню вів свою дзвінку”. Однак головні герої віршів — діти: “У маленького Юрка є велика мрія”, “Галинка посадила калинове зернятко”, “Кмітливий Олексій”.
Автора постійно манить у рідне село, на поріг батьківської хати, що також відобразилося у її творах:
Ми приїхали в село,
В нім окраса — джерело
З-під калини дзюркотить…
Це справді життєдайне джерело, бо “багато літ напуває весь наш рід”.
Мабуть усі люблять природу, милуються нею, душею оживають на її лоні, але тільки справжні поети здатні передати словом її красу, тим паче, розповісти про це дітям. У Марії Магдзяк навіть дощик уміє промовляти до дітей:
Дощ шумів собі: шу-шу!
Я весь світ заколишу
І без місяця й зірок
Зачарую діточок.
Знову процитую передмову Людмили Ржегак: “Вірші поетеси не лише малюють дітям світ, а й спонукають малечу до дії: берегти природу, допомагати їй, бути вдячним тим, хто дарує тобі тепло, добро”:
Спасибі, любе сонечко,
Що ти таке ласкаве…
Трави зріли у покосах,
Люди вдячні їм за те…
Мотиви грізного сьогодення, на жаль (зрештою, інакше бути не може), теж прориваються у тексти дитячих книжок:
Сонця промінь ясноокий
Подарує справжній спокій,
Принесе на крилах долю,
Україні — щастя й волю…
Збірки вийшли друком як додаток до газети “Літературний Червоноград” (редактор і видавець — Ігор Дах). Творчий доробок поетеси належно оцінений, і то, насамперед, юними читачами. А нещодавно вона ще й прийнята до Української асоціації письменників.
У поезію Марії Магдзяк хочеться вчитуватися, бо тим самим черпаєш від неї натхнення.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст