Так вважає електрослюсар підземний дільниці з ремонту вибійного обладнання шахти “Межирічанська” Сергій КАЛАШНИК.
Він закінчив Санкт-Петербурзький гірничий університет, факультет підземної розробки родовищ корисних копалин, там пройшов і військову підготовку, отримавши звання офіцера в запасі – старшого лейтенанта. У серпні 2014 року йому, як й іншим нашим співвітчизникам, довелося йти захищати нашу країну від ворога.
- Того дня їхав на роботу і мені зателефонувала дружина, сказала, що принесли повістку з військкомату, – розповідає Сергій Васильович. – На шахті я повідомив свого начальника Володимира Троцька і поїхав у Сокальсько-Червоноградський ОРВК. І гадки не було, що буду уникати служби, вважаю, що захищати свою землю – це обов’язок кожного чоловіка. Оскільки я офіцер запасу, то мене залишили на Яворівському полігоні командиром взводу відділення протиповітряної оборони навчати військової дисципліни призовників та добровольців. Сюди на полігон привозили мобілізованих хлопців з усієї України від Заходу до Сходу, а також на перепідготовку тих, хто вже пізнав запах паленої землі. У відділенні перебувало від 18 до 30 чоловік. Вони проходили п’ятнадцятиденні навчання з медичної підготовки, вчилися поводитися зі зброєю, стріляли, щоб закріпити здобуті навички. Проводив інструкторські заняття по мінно-вибухових пристроях та розвідувальну підготовку – маскування особового складу, техніки та правила прихованого пересування, намагався донести до цих військовослужбовців необхідні знання, які потім їм згодяться там у донецьких степах. Потрібно було бути ще й хорошим психологом.
- Мені було приємно, – продовжував Сергій Калашник, – що усі мої курсанти надавалися до навчання, сумлінно та дисципліновано ставилися до своїх обов’язків, не ділилися на західняка чи східняка, мовний бар’єр не ставав їм на перешкоді і всі, кого я навчав за рік моєї служби, поверталися із боїв живими.
Офіцер пригадує, що, коли він разом із своїми військовими прибув в місто Дніпро, щоб далі рухатися до місця дислокації на Донеччину та Луганщину, до них підходили пересічні громадяни зі словами вдячності. Казали, що наші воїни для них Герої. Відчував підтримку і з рідних теренів, зокрема, телефонували працівники дільниці. Вони надали Сергію Калашнику теплий зимовий одяг, якого йому тоді бракувало. Підтримували добрим словом друзі та колеги.
Демобілізувавшись наприкінці серпня 2015 року, вже капітан Сергій Калашник повернувся до своєї звичної гірничої справи на шахту. Продовжує спілкуватися з тими, з ким нещодавно ділив бліндаж, офіцерським складом, допомагає волонтерам, які допомагали свого часу йому.
Ігор ЙОСИПІВ
За матеріалами газети «Гірник»