У день Прокопа (21 липня) на більшості терен України, окрім півдня, де хліб дозріває скоріше, починалися жнива.
Женці святково одягались, сходились до ланів і кланялись ниві зі словами: “Дай, Боже, легко почати і легко дожати!”. І тільки після молитви починали жати збіжжя.
Перший сніп – “дідух” – прикрашали барвистими стрічками, польовими квітами і зберігали його до Різдва. В’яжучи перевеслами снопи, строго дотримувались певних правил: озимі жито та пшеницю зв’язували свіжими перевеслами, а ячмінь, гречку, просо – торішніми. Готові снопи складали в “бабки” (11 снопів), “п’ятнадцятки”, “полукіпки” (30 снопів) та “копи” (60 снопів). А сам сніп мав становити оберемок — те, що охопиш рукою, притуливши долоню до грудей.
Способи складання зжатого хліба також були чітко визначеними: “бабка” формувалась із восьми снопів, які стояли сторч, та трьох “на дах”; “п’ятнадцятки” і “півкопи” складалися з перехресно покладених снопів колоссям усередину та одного “на шапку”; так само “копи”. І добре висихало, і менше “затікало” під час дощу, і зручно було класти на воза.
Вижавши лан, залишали “спасову бороду” (інколи називали “велесова борода”). Кілька стебел обв’язували стрічкою (найчастіше червоною, голубою, зеленою) і прикрашали польовими квітами. Між стеблами розпушували серпом землю і засівали її зерном з трьох колосків. “Спасова борода” так і залишалося красуватися аж до початку оранки. Орючи, проходилися по ній плугом.
Тарас ЛЕХМАН