Традиційно в останню неділю серпня в Україні ми відзначаємо День шахтаря.
За роки російської агресії ми втратили багато вугільних об’єктів, обладнання, матеріалів, кадровий та виробничий потенціал, але не втратили головного – любові до своєї професії, відданості галузі та відповідальності сотень шахтарів.
Багато з них пішли до лав Збройних Сил України і захищають наш суверенітет на фронті.
Але хто як не шахтарі знають, як навіть у найгустішій пітьмі народжується промінь, що веде вперед, як навіть найтемніша темрява перетворюється зрештою на світло.
Війна вплинула на вугільну промисловість не лише Донецького басейну, але й Дніпровського та Львівсько-Волинського. Однак саме вугільна генерація стала опорою у критичний для країни період, коли ворог намагався підірвати нашу енергетичну стійкість та безпеку.
Сьогодні як ніколи зрозуміло, що майбутнє енергетики та енергетична стійкість – це люди та їхня взаємодія. І шлях до нових світових трендів енергетики може бути прокладений лише людьми. Тому наше завдання сьогодні – це реформування та оптимізація існуючих вугільних підприємств, їх релокація з прифронтових регіонів та інтеграція в нових громадах, в нових умовах. Надзвичайно важливим при цьому є процес цифровізації та формування архівів.
Маємо зробити все, щоб шахтарі мали гідні умови праці та соціальний захист, нові професійні можливості – навчання та перекваліфікацію в умовах трансформації галузі.
