12 липня ми традиційно вшановуємо Святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла. Це день їхньої пам’яті.
На Україні, в народній звичаєвості та фольклорі, більше шанований Петро, покликаний Ісусом Христом бути стовпом Церкви. (До речі, “Петро” у перекладі означає “камінь”, “скеля”). За народними переказами й апокрифічними легендами він часто мандрував світом і нашою Україною то сам, то з апостолом-побратимом Павлом, то з Господом Ісусом Христом, щоб захистити скривджених, відновити справедливість, заступитись за дітей-сиріт і вдів, навести лад у громаді. Святого апостола вважали опікуном пастухів…
Є така рослина — цикорій, довгі стебла якої у народі називають “петрів батіг”. На свято Петра і Павла господині виносили пастухам гостинці (“петрівщину”), а домочадців і подорожніх частували мандриками – галушками із сиру.
Від Петра, за народними повір’ями та й за фенологічними спостереженнями, перестає кувати зозуля. Легенда оповідає: птаха вдавилася отим сирним мандриком, якого поцупила в апостола, коли той відпочивав у затінку під деревом.
З цього часу розпочинаються жнива, принаймні, на півдні України, де хлібні злаки дозрівають раніше. Колись до свята намагалися нажати бодай одного снопа – “на вдалі жнива і Петрові на капелюха”.
Уперше після посту (Петрівки) на саме свято дозволялося готувати молочні страви, варити вареники з сиром.
Жінки у цей день гуртом збирали трави, що цвітуть жовтим цвітом, і годували ними корів, аби “молоко було жовтим, жирним”.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.