Заслужений шахтар України Роман БОДНАР на шахті “Відродження” працює вже двадцять вісім років.
Син шахтаря, який будував цю копальню, Роман спочатку влаштувався на дільницю конвеєрного транспорту, а за чотири роки перейшов до праці у лаві. Першим не за ліком, а за значенням наставником для молодого гірника був знаний вже тоді бригадир ГОЗів, що згодом став заслуженим шахтарем України, Ярослав Гіщак. До речі, цей ветеран й досі продовжує вірно служити рідній шахті, працюючи на поверхні.
- Я пройшов добру школу в лаві, – говорить гірник. - Довелося щодня співпрацювати з керівниками, які були вимогливі, але справедливі, а головне – справжні фахівці гірничої справи. Першим начальником дільниці був нинішній директор Павло Овчінніков. Потім другу і четверту дільниці об’єднали в одну, яку очолив Ярослав Котис, а потім Сергій Руденко, а бригадиром я (на фото 2012 року) був , вже маючи понад двадцять років стажу, три роки – при Олександрові Троцьку. А очолювати бригаду після таких асів, як заслужені шахтарі України Іван Мацьків, Віктор Шевчук, Василь Бенько, дорогого вартувало. Традиції у колективі були міцні, ніхто нікого не підводив, усі знали свій наряд і викладалися наповну, ні над ким не треба було стояти. Не можу не згадати своїх “золотих”, без перебільшення, ланкових – нагородженого орденом “За заслуги” ІІІ ст. Ігоря Мися, Андрія Сидорка, Михайла Козакевича, який є бригадиром ГОЗів нині. Годі перелічити усіх тих гірників, разом з якими до снаги була всяка робота, з якими ділили радість, коли були виробничі успіхи, й міцно стискаючи зуби, вперто “пахали”, коли щось не вдавалося. Шахтарський характер – то не порожні слова…
Ветеран шахтарської праці розповідає, як освоювали новий комплекс КМ-87 та добре пам’ятає, якої напруги та зосередженості вартувало третє місце серед вуглевидобувних бригад України у галузевих змаганнях до Дня шахтаря у середині 2000-х років.
Роком раніше ланкові Роман Боднар та Ігор Сироїд стали заслуженими шахтарями України. У 2011 році Боднаря обрали бригадиром, а за три роки за станом здоров’я змушений був піти на “регрес”. Але працювати деінде не зміг. За багато років принципового шахтаря, що понад усе ставив виробничі турботи, у колективі знав кожен, був він і головою профспілки вуглевидобувної дільниці. Тож, віддавши належне шахті під землею,нині Роман Юльянович відстоює інтереси вуглекопів як заступник голови профкому. Вже восьмий рік працює гірником очисного забою його син Ігор, якому довелося спробувати і солдатського хліба – був мобілізований та рік відслужив на Сході в зоні проведення АТО.
- Працюємо разом з головою профкому Володимиром Пащуком, – зазначає Роман Юльянович. – Профспілкова робота має свої тонкощі. Гуртуємо спілчан у різні поїздки, проводимо літнє оздоровлення, намагаємось у вищих владних кабінетах вимагати поваги та належної оплати шахтарської праці, словом – живемо з гірниками в одному ритмі. А напередодні такого великого ювілею як шістдесятиріччя Львівського вугільного басейну хочу побажати нашим дорогим ветеранам міцного здоров’я, а усім шахтарям – безпечної праці та відзначити ще багато-багато річниць вугільної Львівщини.
Марія Луценко
за матеріалами газети “Гірник”